100- річний ювілей великого Вчителя

28 вересня 2018 року  виповнилось 100 років від дня народження видатного українського педагога, публіциста, поета, громадського діяча Василя Олександровича Сухомлинського. Творчість і педагогічну спадщину славетного педагога-гуманіста-практика важко переоцінити. Його оновлена педагогіка – це педагогіка  співробітництва, особистісно-орієнтованого навчання, соціалізації дітей з особливими освітніми проблемами, родинна педагогіка, педагогіка «милування природою» - ось неповний перелік факторів, за допомогою яких і «твориться Людина».

          Кожен учасник освітнього процесу сьогодні може знайти відповіді на ті питання, які його цікавлять, у невмирущій педагогічній спадщині великого Вчителя.

Сподарик С.О., завідуюча

 інструктивно-методичним відділом

Волинського обласного

еколого-натуралістичного центру

ВИХОВАННЯ БЕРЕЖНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ У

ПЕДАГОГІЧНІЙ  СПАДЩИНІ      В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

                                             

У статті розкриваються погляди В.О.Сухомлинського на виховання у дітей бережного ставлення до природи та використання основний його ідей у навчально-виховному процесі позашкільного навчального  закладу.

Ключові слова: пізнання та вивчення природи, спостереження, організаційні форми, емоційне сприйняття.

Найважливішими умовами виховання бережного ставлення до природи В.О.Сухомлинський вважав: пізнання та вивчення рідного краю, розвиток в учнів позитивних емоційних виявів до навколишніх об’єктів, активну практичну діяльність.

Пізнання та вивчення природи рідного краю, на думку В.О.Сухомлинського, необхідно починати зі спостереження у природі. Вони допомагають створити цілісну картину про навколишнє та виховати гуманні почуття до всього живого. До проведення спостережень В.О.Сухомлинський висував такі вимоги: викликати почуття радості; супроводжувати спостереження короткими, емоційно насиченими розповідями про даний об'єкт; ознайомлювати учнів з результатами роботи кращих людей, визначати різноманітність об’єктів природи і пов’язувати з ними відповідні види господарської діяльності людини; звертати увагу на красу навколишнього світу, пробуджувати бажання продовжувати спостереження та проводити їх в усі пори року.

Постулати виховної спадщини В.О.Сухомлинського актуальні і сьогодні.  Педагоги Волинського обласного еколого-натуралістичного центру запроваджують такі організаційні форми роботи, які забезпечують емоційне сприйняття природи . 

Під час занять у «зеленому класі» чи «куточку краси» вихованці розвивають свою уяву, фантазують, а потім складають оповідання, твори та казки про побачене, малюють. А в малюнках виражають своє відношення до оточуючого. 

Цікавим методом ознайомлення із природою найменших вихованців Центру є використання художнього слова: читання художньої літератури, казок, легенд ,загадок, прислів’їв на природну тематику. Вони не лише збагачують  розум, ай хвилюють душу. В.О. Сухомлинський написав чимало казок для дітей. Казка торкається і пробуджує усі сторони духовного життя дитини. Завдяки їй дитина дізнається про нові події, враження, вчиться аналізувати, співставляти, розуміти навколишню дійсність не тільки розумом, а й усім серцем. Коротенькі але змістовні казки В.О. Сухомлинського вчать дітей любити та поважати батьків, природу, рідну землю та її мешканців. Керівники гуртків Центру багато зусиль докладають до того, щоб відвідування занять для наймолодших школярів були справжньою школою радості, як і радив В. Сухомлинський, а на заняттях де панує творчість дійсно цікаво і радісно.                                             

Видатний педагог велике значення надавав формуванню емоційного ставлення учнів до об’єктів природи. Він був переконаний, що найголовніше - це навчити школярів робити добро, спонукати їх до благородних вчинків. Сухомлинський  розумів, що «добра дитина не падає з неба, її треба виховувати», але тут же постає питання «як пробудити у дітей світлі,  добрі почуття, як утвердити у їхніх серцях доброзичливість, дбайливе ставлення до живого й прекрасного?». Для того, щоб виховати таку дитину, на думку Сухомлинського В.О., необхідно: уміти глибоко проникнути в духовний світ дитини, знайти , помітити, а іноді й створити психологічну ситуацію, збудувати емоційну чуйність до побаченого спонукати  до виявлення благородних почуттів в активній діяльності.

Оволодіння науковими знаннями про природу, як вважав видатний педагог, необхідне для формування наукового світогляду, для глибшого осмислення реального навколишнього світу. У зв’язку з цим він наголошував: «у навколишньому світі відбувається вічна взаємодія живого й неживого, сили природи творять з неживого живе, людина, як часточка природи, не просто спостерігає, пізнає складні процеси в природі, а сміливо, розумно, творчо і мудро втручається в них…».

Ці переконання видатного педагога ми активно втілюємо, запроваджуючи у навчально-виховний процес екскурсії та експедиції у природу, дослідницьку роботу та практичну діяльність.

Насдідуючи спадщину В.Сухомлинського ,педагоги організовують походи та експедиції рідним краєм, проводять екскурсії в природу, заняття «під відкритим небом», де біля першоджерел знань вчать дітей дивуватись, мислити, передавати у слові красу й різноманітність навколишнього світу, проникати в його таємниці. Екологічна експедиція - одна із найефективніших форм залучення дітей до спостереження і дослідницької роботи.

Саме під час проведення експедицій формуються в учнів навики культури природокористування і відповідального ставлення до природи. Крім того, виїзні форми навчання спонукають школярів до емоційного сприймання та осмислення об’єктів і явищ довкілля.

Популярністтю серед вихованців користуються експедиції до природного Національного парку «Припять- Стохід»(Волинська область),навчально-польова експедиція «Юнеко» на території Рівненського природного заповідника, у прибережній зоні озера Біле Володимирецького району, еколого-освітній наметовий табір-експедиція «Ойкос» ( Закарпатська область).                               

Екскурсії особливо захоплюють наших вихованців. Спостерігаючи за живими об’єктами, діти вчаться бачити гармонійність живої природи, її ніжність, красу, і разом з тим надзвичайну вразливість. Такі спостереження сприяють розумінню цінності природи,знайомлять з нормами поведінки у природному середовищі, спонукають до формування навичок його охорони.

Знання, отримані під час спостережень діти поглиблюють, проводячи дослідницьку роботу на навчально-дослідній ділянці, а закріплюють-практикою. При цьому у них формуються уміння і навички бережного ставлення до природи. Наприклад: уміння вивчати та оцінювати видовий склад рослинного і тваринного світу дендропарку Центру, визначати стан ґрунту, повітря, води.

Практична діяльність  вихованців включає в себе різноманітні напрями роботи. Спрямованість її визначається  по-перше, мотиваційним змістом, по-друге, вибором об’єктів для вивчення, і, по-третє, залученням дітей  до практичної діяльності, направленої на збереження та примноження природних багатств.   

Формуванню у наших вихованців навичок бережного ставлення до природо сприяє  проведення натуралістичних свят(«Барвистий світ домашніх улюбленців»,  «Хатинка для птаха»), виставок квітів та досягнень трудових аграрних обєднань, участь у всеукраїнських та міжнародних освітніх рограмах: проект з енергоефективності «Енергія і середовище», конкурс  Intel-Eko Україна, Міжнародна науково-освітня екологічна програма GLOBE, у конкурсах «Природа- людина – виробництво - екологія», «Юний селекціонер», «Мій рідний край- моя земля», «До чистих джерел», загальнонаціональних компаніях «День довкілля», «Зелена весна» тощо.

Пошукові, науково-дослідницькі, експериментальні освітні проекти, конкурси, акції, операції, у яких беруть участь вихованці  позашкільного навчального закладу – надійний спосіб пізнання кожним своїх творчих можливостей, розвитку інтелектуальних здібностей, формування індивідуального стилю пізнавальної діяльності.

Отже, щоб навчити дітей берегти навколишній світ, як вважав В.О.Сухомлинський, потрібно організувати таку навчальну діяльність, під час якої школярі могли б отримати знання, набути вміння та навички правильної поведінки в природі та використовувати їх у повсякденному житті.                        

Література

1.Організація екологічної освіти та виховання учнівської молоді( на допомогу вчителю).-К.: Фенікс, 2003. 

2.Основи еколого-натуралістичної освіти: науково-методичний посібник( За ред. д-ра         пед.   наук  В.В.Вербицького).-К.,2005.                                           3.Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5-ти томах.-К.: Рад. Школа.-1976-1977.- Т. 1-5.

Москальчук Л. М.

Керівник гуртка – методист

Волинського обласного   еколого -                                                                              натуралістичного центру

 

«УРОКИ МИЛУВАННЯ ПРИРОДОЮ» У ТВОРЧОСТІ ПЕДАГОГА СУЧАСНОСТІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

 

У    статті       розкриваються        погляди        видатного      педагога

 В.О. Сухомлинського на проведення «уроків милування природою» та важливість застосування їх у вихованні дитини молодшого шкільного віку.

Ключові слова: урок милування, емоційне сприйняття, пізнання природи, спостереження, естетика довкілля, мислення.

 Сучасна система виховання дитини дошкільного віку потребує оновлення, зокрема, за рахунок урізноманітнення форм роботи з дітьми. Формалізована «педагогіка заходів» втратила свою  актуальність, і сьогодні настав час пошуку менш гучних, але більш точних психологічних впливів на духовний світ дитини. Неабиякий потенціал такого роду містять у собі «уроки милування», «уроки серед природи».

Українська педагогіка, враховуючи особливості національного характеру, завжди намагалася розвинути в дитині належну емоційну чутливість до проявів прекрасного в навколишній дійсності. Серед факторів естетичного впливу найбільша перевага віддавалася красі та мальовничості природи.

У процесі становлення сучасної національної школи в Україні особливої актуальності набувають ідеї українського педагога  В.О.Сухомлинського. Великий інтерес в освітян викликає його досвід у  сфері розумового виховання дітей через спілкування з навколишнім світом, зокрема, через проведення уроків на тлі природи.   Природу великий гуманіст розглядав, як важливий засіб емоційного, естетичного, морального аспектів виховного процесу.

Педагогічна діяльність В. О. Сухомлинського є актуальною, оскільки є особистісно-орієнтована, зосереджується на вирішенні індивідуальних проблем, розвиває особистість дитини, допомагає ознайомитися з природою, насолодитися естетикою довкілля.

На думку В.О. Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в дитини ставлення до рідного краю, як частки природи, слід розпочинати з раннього віку.

          «Вважаю, – писав В.О. Сухомлинський, – що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і,  що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Тільки через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо» [5, ст. 303].

         Такі педагоги як Ж.-Ж. Руссо, Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, психологи Ж.Ж. Піаже та Л.С. Виготський у своїх працях наголошували на загальному розвитку особистості та безпосереднього розвитку мислення.

Тому закономірно, що світове визнання здобув досвід видатного українського педагога В.О. Сухомлинського, який розробив та запровадив у власній практиці уроки, що стали справжньою школою культури споглядання та поведінки в природі. Цей досвід переконливо доводить можливість ефективного педагогічного впливу на сприймання дітьми навколишнього світу.

         Педагог вважав, що «... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ». [5, ст. 133]. Два рази на тиждень «... ми йшли в природу – вчилися думати» [5, ст. 133].

Загальновідомо, що могутнім засобом естетичного виховання є краса довкілля, а важливим чинником естетичного розвитку молодших школярів виступають уроки на природі, уроки милування природою, уроки – екскурсії, уроки мислення серед природи, уроки творчості.

Милування природою – досить складний процес. Це не просто спостереження за її об’єктами та явищами або фіксація змін у навколишньому середовищі та їх пояснення з точки зору причинно – наслідкових зв’язків. Милуватися красою – це значить зробити її предметом особливої уваги, духовно з’єднатися з нею. Милування передбачає момент оцінки оточуючого. Тут потрібно задіяти тонкі механізми впливу на мотиваційну сферу дитини з метою виховання її особистості. Діти повинні зрозуміти, що світ  природи існує не тільки, як об’єкт наукового вивчення та практичної діяльності  людини, але як об’єкт безкорисливого милування, джерелом естетичних емоцій і почуттів.

Природа є важливим засобом гармонійного всебічного розвитку дитини. Василь Сухомлинський зазначав, що «природа - величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу» [5,ст. 3-4].

Щоденне спілкування з природою народжує і зміцнює у дитини безцінну якість, властиву людській особистості, – доброту. У школі, де працював великий педагог переважала емоційна, естетична привабливість форм організації творчої праці: « Кімната казки», «Кімната думки», «Куточок мрій», «Куточок краси», «Острів чудес», «Сад здоров’я», «Мандрівки до першоджерел слова і думки» тощо. Тому перед дітьми відкривався прекрасний світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці та грі, у власній творчості, в красі, що надихали дитячі серця, в прагненні робити людям добро.

Але як же дати відчути учневі радість перших відкриттів, коли він входить у дивний світ, що навколо нього? Як перетворити природу у могутній засіб виховання гуманних почуттів? І чи зможе учень засвоїти причинно-наслідкові зв'язки між явищами, зрозуміти залежність між природними об'єктами? Виявляється, може, і найпростішим шляхом до цього є саме спостереження. А де ще ж дитина може поспостерігати, як не на природі.

Для       реалізації       виховного     потенціалу    природного   оточення 

В. О. Сухомлинський організував школу під голубим небом, у практику якої ввів прогулянки у ліс, поле, на луки, де діти ходили босоніж, дихали свіжим повітрям, захоплювалися простором і неповторною красою природи. Він прагнув, щоб діти, перш ніж відкрити книгу, прочитати складами перше слово, перегорнули сторінки найчудеснішої в світі книги – книги природи. Учні школи радості знайомилися із сходом і заходом сонця, мили ноги у росі, роздивлялися восени кольори листочків, вдихали пахощі квітів, фантазували, слухали вірші, складали казки. Кожну таку подорож педагог називав уроком мислення, милування, уроком розуму.

Тому, до організації та проведення «уроків милування» можна висунути ряд вимог, зокрема:

$1-          головним   стратегічним   напрямом   такого   уроку має стати постійне

звертання не стільки до інтелектуальної, скільки до емоційно-чутливої сфери дитини;

$1-          процес милування, його якість та інтенсивність значною мірою залежать

від культури сенсорного сприймання; потрібно вчасно турбуватися про активізацію чуттєвих аналізаторів дітей, забезпечуючи належну гостроту кольорового зору, слуху, тонку диференціацію запахів, дотикових та смакових відчуттів;

$1-          естетичне     сприймання      природи     не   вичерпується   її сенсорним

сприйняттям; слід підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень та оцінювати діяльність учнів. В цьому допоможуть емоційність вчительського слова, виразність мімічних  реакцій, а також доречне застосування художніх активізаторів – пейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо.

         Налагоджуючи безпосередній контакт із природою, необхідно зважати

 на те, що молодші школярі за своїм віковими особливостями ще не спроможні споглядати її у повному значенні цього слова. Дитина, насамперед, відчуває в русі, в конкретних діях. Отже, потрібно забезпечити необхідні види діяльності та достатній рівень рухливості дітей у природі, пропонуючи завдання творчого характеру (музичні хвилинки, робота з природним матеріалом, ігри на свіжому повітрі, руханки, екологічні казки, вікторини, практична робота та ін.)

Під час занять «милування природою» цікавими є враження дітей. Вони виявляють своє захоплення дрібницями, на які раніше не звертали увагу: порівнюють пожовклий листок із його сусідом, але ще зеленим; після уроків запам’ятовують запах повітря та порівнюють його із ранковим; їх вражає швидкість руху мурашок. Однозначно такі захоплення та враження підтвердили й висновки В. Сухомлинського «Серед природи, багатої на живі образи, легше думається, краще фантазується, швидше добираються слова з найтоншими відтінками» [1, ст. 229]. Його погляди тісно переплітаються із сьогоденням, бо йдеться про відповідальність за формування духовнозрілої, високоморальної, гармонійної, життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої особистості.

Входячи в життя дитини з першими відчуттями, сприйняттями, поняттями, уявленнями, природа стає для неї наочним мірилом цінностей, джерелом багатств. У цьому факті закладено величезні можливості становлення гармонійної, всебічнорозвиненої людини.

Завдання педагога при ознайомленні дітей з природним довкіллям:

$1-         збагачувати     естетичні    враження,   розвивати  інтерес до природного

оточення;

$1-         зближувати дітей зі світом об'єктів та явищ, серед яких вони перебувають

щодня;

$1-         розвивати сенсорні відчуття та збагачувати чуттєвий досвід;

$1-         сприяти розвитку мислення і мовлення, формуванню системи початкових

знань про доступні об'єкти та явища природи;

$1-         розкривати можливості для самостійного застосування набутих знань у

грі, праці, нескладному експериментуванні;

$1-         сприяти формуванню моральних почуттів;

$1-         формувати потребу у дбайливому ставленні до природи.

Вчителі мають усвідомлювати, що діти сприймають довкілля через призму бачення дорослого. Самостійно малюки майже не звертають уваги на більшість об'єктів «неживої» природи та рослинного світу. Їхню  увагу, зазвичай, привертають лише рухомі, цікаві своїм зовнішнім виглядом та поведінкою тварини, рідше - рослини. Тому треба допомогти  дитині помітити хмари, ґрунт, траву, дерева, навчити розрізняти і пізнавати їх під час практичної діяльності, у грі, казці. Видатний педагог наголошував на тому, що «серед природи дитині треба дати можливість послухати, подивитися, відчути» [5, ст. 27].     

В.О. Сухомлинський звертався до батьків, вчителів: «...ведіть дітей в обстановку, де є і яскраві образи, і причинно-наслідкові зв'язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують» [5,ст. 10-11]. Так  він відкриває дітям віконечко у світ краси рідної природи.

 У багатій спадщині В. О. Сухомлинського – розроблені та впроваджені у практику різноманітні форми спостережень у природному довкіллі. На думку педагога, саме вони допомагають створити цілісну картину про довкілля та виховати гуманні почуття до всього живого: «Ідіть в поле, парк, пийте із джерела думки , і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими дослідниками,  допитливими, цікавими людьми  і  поетами».  У результаті спостережень формується спостережливість – «найважливіша риса розвиненого розуму» - сукупність особистих якостей і здібностей людини, яка передбачає вміння помічати суттєве в навколишньому світі, правильно розпізнавати типові риси в тих чи інших явищах, швидко орієнтуватися в різних ситуаціях.

Цікавим методом формування екологічної культури дітей є ведення екологічних спостережень. Його мета – дати можливість безпосередньо поспілкуватися з живим об’єктом, розглянути його, закласти основи для появи у дітей емоційно – позитивного, турботливого ставлення до даного об’єкта чи явища. Внаслідок спостережень різних явищ, у дітей «зливалися в органічній єдності образ, емоція, слово».

Цінність спостережень – у безпосередньому спілкуванні з природою. Початок спостереження треба проводити особливо емоційно, цікаво і передати відношення до об’єкта, який спостерігається. Тут варто використовувати яскраві описи і порівняння,  наприклад «горобчики, неначе у сірі светри одяглися», «синичка нарядна, у жовтій сорочечці, чорній краватці». Звертаючи увагу дітей на появу біля квітів красеня джмеля, педагогу необхідно знайти добрі слова, які зацікавлять дітей: «Подивіться, хто прилетів до нас у такій гарній пухнастій шубці. Ану, джмелику, пошукай, що діти приготували тобі на обід». Не варто зразу ставити запитання, потрібно підвести підсумок  і щось залишити на завтра.

          В. Сухомлинський у своїй роботі часто проводив спостереження, коли природа ледь прокидалась. Тому дуже важливо зацікавити дітей зранку об'єктом спостереження, замилуватись ним. Бо тільки зацікавлення викликає допитливість, тільки милування породжує найдобріші почуття, бажання зберегти, допомогти, примножити. Хвилинки милування дають змогу закласти позитивний стан душі на весь день.

Затрачена праця не примушує довго чекати. Образне бачення світу викликає у дітей бажання передавати почуття краси словом. А це і є метою навчально-виховної роботи: розвиток зв'язного мовлення та словесної творчості, збагачення словника дитини. У спадщині В. Сухомлинського актуально відображена проблема виховання дітей засобами живого слова. Він порівнював слово з найтоншим інструментом, яким педагог має торкатися сердець вихованців.

Сухомлинський радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не переобтяжувати розум дитини і не набридати їй. Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніють та прозріють  розумом і серцем, стануть справжніми людьми.   

Педагог формує в учнів сприйняття краси природи навколишнього світу, викликає бажання увійти в цей світ її творцем. І надзвичайно важливою складовою в розвитку особистості дитини є відчуття любові до природи. Спілкуючись із природою, діти не лише вчаться пізнавати, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне, збагачують свій духовний світ.

 Протягом перших  тижнів навчання  вихованці гуртків Центру відвідують шкільне подвір’я, мандрують разом із листочком дерева та хмаркою, споглядають   ранок і обіднє сонце, милуються співом пташок, спостерігають за жуками-солдатиками, мурахами та різними комашками на стовбурах дерев.

Виховання у дітей любові до рідної природи розпочинаємо із розвитку їхніх сенсорних відчуттів, формування системи знань про об'єкти та явища природи, перенесення набутих знань у сферу практичної діяльності. Адже не можна любити те, чого не знаєш, не розумієш, боїшся.

Особливу увагу Василь Олександрович радив звертати на виховання у дітей саме дбайливого ставлення до природи, її багатств. Він вважав, що духовне збагачення людини необхідно поєднувати з постійним спілкуванням з природою. «Краса природи,  говорив він, відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі дитини здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця» [2,ст. 43-44].

Входячи в життя дитини з її найпершими відчуттями, вона стає для неї безпосереднім мірилом цінностей, багатим джерелом емоційних, естетичних і духовних багатств. Вивчаючи педагогічну спадщину В. Сухомлинського та досвід роботи дитячих навчальних закладів, які впроваджують у своїй діяльності гуманістичні ідеї великого педагога вчитель повинен усвідомити необхідність уроків милування, як ефективного засобу роботи з дітьми.  Проводити хвилинки милування у  поєднанні із класичною музикою, образотворчою діяльністю, пробуджуючи  в серцях дітей вічне, добре і прекрасне. Ці заняття проводити щоденно не можна, бо вони втрачають свіжість, природність. Такі уроки проходять раз-двічі на місяць.

Можна виокремити  уроки милування природою, що сприяють розвитку естетичних відчуттів, емоційної пам’яті, образного мовлення, бережного ставлення до природи («Перший зимовий ранок», «Світ квітів серед зими», «Сонце після літнього дощу», «Веселка над річкою», «Дванадцять відтінків вбрання осіннього лісу – як їх назвати».

В.О. Сухомлинський неодноразово відзначав, що сама природа не виховує, а виховує тільки активна дія в ній. «Мене вражало, – каже Сухомлинський – що захоплення дітей красою перепліталося байдужістю до долі прекрасного. Милування красою – це лише перший паросток доброго почуття, яке треба розвивати, перетворювати в активне прагнення до діяльності». Сухомлинський пропонує для реального втілення цього положення в дію створити живий куточок, де всі діти будуть брати участь у догляді за тваринами, організувати «пташині» і «звірячі» лікарні, висаджувати дерева.

У своїх думках, у грі, в процесі практичної діяльності діти часто відображають те, що спостерігали у природі, використовуючи природний матеріал. Як казав Василь Сухомлинський «У природі закладені в доступній для дитини формі прості й водночас дуже складні речі, предмети, факти, явища, залежності, закономірності, інформацію про які нічим не можна замінити, бо інформація про ці речі, предмети є тим світом, в який входить сама дитина, а в цьом світі – першоджерело її уявлень, думок, узагальнень,   суджень»[6,ст. 283].

Втілюючи ідеї Василя Сухомлинського у своїй практичній діяльності,  пропоную дітям зобразити те, що відчули, побачили, почули. Рекомендую  лягти на траву та заплющити очі або навпаки відкрити очі та закрити вуха. Діти виявляють творчість та неординарність, малюють, дехто намагається порівнювати із певними тваринами прояви сонця, вітру.

Природа забезпечує необхідні умови для вивчення властивостей предмета, оскільки надає можливість сприймати його на зір, дотик, слух. Експериментування з природним матеріалом – неодмінна умова розвитку чуттєвого досвіду, мислення, як основи творчої діяльності, конструювання. Під час занять діти висаджують квіти на ділянці навчального закладу, доглядають за ними; підгодовують узимку птахів; підгортають сніг під дерева, кущі, захищаючи їх від пошкоджень. Під час прогулянок висаджують укорінені живці каштанів; садять насіння жолудів; закладають «теплі грядки». Світ природи у Василя Сухомлинського нерозривно з'єднаний зі світом дитячої праці.

«Природа – величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу, – визначає В.О. Сухомлинський, як світ, в якому дитина народжується, пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує виховну роботу і водночас ускладнює її, бо робить її багатшою, багатограннішою» [2, ст.127].

        Отже педагогічний досвід В. О. Сухомлинського дає нам зрозуміти, що у природі до всього можна доторкнутися, багато побачити, почути чарівну музику природи. І саме педагогічно правильно організоване спостереження на лоні природи допомагає дитині вийти за межі чуттєвого пізнання. У наш час творча спадщина В. О. Сухомлинського є великим скарбом у допомозі педагогу в роботі з дітьми.

Безпосередній контакт з довкіллям - найкращий шлях здобуття знань та

виховання почуттів. Таке спілкування з природою примушує дитину думати, установлювати причинно-наслідкові зв'язки, здобувати реалістично-наукові знання.

Уроки милування природою допомагають наочно продемонструвати дітям особливості художньої творчості, показати глибокі естетичні почуття і переживання, викликані сприйманням краси світу, пробуджують творчу струну в душі дитини і виливаються в музику. Діти складають цікаві казки, оповідання, розповіді, вірші, музику, драматизують казки, малюють.

Досвід великого педагога В.О. Сухомлинського, його ідеї мають величезний виховний вплив на розвиток дітей.

Література

1. Антонець М. Гуманізм педагогічних нововведень В.О.Сухомлинського/

М. Антонець // Початкова школа. – 1997. – № 9 . – С.35 – 38.

2. Бондар Л. Уроки    мислення  серед природи у   педагогічній   спадщині

 В.О. Сухомлинського / Л. Бондар // Початкова школа. – 2005. - № 9. – С.12 -15.  

3. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1978. – 229 с.

4. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: В 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976 – 1977. – Т.4. – С. 43–127.